вова (анонімно) ↓
Оркестр Янки Козир «На квартирник до Лесі Українки» - Впевнена нота
Максим Черкас ↓
«Реквієм за мрією»: культова нотація
Razerwood (анонімно) ↓
«Реквієм за мрією»: культова нотація
Олійник ↓
Оркестр Янки Козир «На квартирник до Лесі Українки» - Впевнена нота
Гена (анонімно) ↓
Оркестр Янки Козир «На квартирник до Лесі Українки» - Впевнена нота
Олексій Куценко ↓
Оркестр Янки Козир закрив весняний сезон «Квартирників у Лесі Українки»
Максим Солодовник ↓
Оркестр Янки Козир закрив весняний сезон «Квартирників у Лесі Українки»
Павло Чуйко ↓
Гапочка: «Якщо ми це робимо, значить, нам це подобається»
Павло Чуйко ↓
Гапочка: «Якщо ми це робимо, значить, нам це подобається»
Божена Городницька ↓
Гапочка: «Якщо ми це робимо, значить, нам це подобається»
Коли 22 травня о сьомій вечора ми дісталися до будинку номер 97 по вулиці Саксаганського, де знаходиться музей Лесі Українки, маленька кімнатка була вже забита вщент. Це не могло не тішити. Окрім людей і стільців у кімнаті дивовижним чином знайшлося місце для фортепіано і сцени. Оркестр Янки Козир відіграв півторагодинний виступ практично на одному подиху.
Яскраві, голосні, щирі – таким було моє перше враження від концерту «Гапочки». Як виявилось, це не красивий сценічний образ, а стиль життя. За рік, проведений на сцені, «Гапочка» встигла завоювати популярність. З молодими музикантами поговорили про музику, музику, і ще раз музику.
Про що «Фонтан»? Ця стрічка - про трагічне кохання? Про пошуки вічного життя? Про потойбічний світ? І так, і ні. Це стрічка кольору бронзи з усіма можливими відливами золота. І, як металеві дорогоцінні стародавні прикраси, неймовірно важка. Але надзвичайно варта того, щоб зрозуміти її.
П’єса «Сентиментальний круїз» - це, на перший погляд, стандартна історія із мильних опер: мила родина, де усі піклуються один про одного, зразкова сім’я дволиких лицемірів, що за нудотно-солодкими посмішками ховають страшні таємниці та корисливі наміри. Але вона може допомогти вам у пошуках відповіді на досить складні запитання: Що ви знаєте про правду? А про справедливість? А про людей, що вас оточують?
Зняти кіно про наркозалежність просто. Набагато складніше зробити це так, щоб глядач подивився, повірив, вжахнувся, добряче подумав над тим, що побачив і пообіцяв собі: «Зі мною такого не станеться». Ароновськи справився із цією задачею якнайкраще. Хоча цьому фільму вже виповнилося вісім років, своєї актуальності він не втрачає. Адже нічого так і не змінилось за ці вісім років. Наркотики як ламали, так і ламають життя мільйонам людей. І досвід інших нікого нічому не вчить.